Надія - Українське Чилі

Моя приязнь з цією чарівною, розумною та спортивною жінкою розпочалася з книжкового репосту від видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». А на цікаві історії, та картинки зокрема, мені не сила було полакомитися. Багато цікаво про Надію Васильченко я дізнавалася поготів - часто це мало стосунок до виховання її дітей-білінг, домашнє навчання в українській дистанційній школі та менеджмент домашної школи в чилійських освітніх умовах. Найцікавіше пильнувати за Надійчиними нотатками про саморозвиток, її зауваги до перекладних книжок, а також такі трепетні та щемкі нотатки з подорожей на Батьківщину (разом з дітьми :-).
Вельми запрошую до прочитання та спілкування.

– Надіє, звідки Ви родом? Як давно в столиці Чилі – Сантьяго?

– Я народилася і виросла в невеличкому райцентрі на Чернігівщині. Тоді здавалося, що закінчити столичний університет і залишитися жити в Києві – це програма максимум. І раптом в 2004 році мене запрошують працювати в Чилі. Коли тобі 24 роки, тобі все цікаво, ти віриш, що можеш підкорити світ, що все в ньому для тебе. І я зразу ж погодилася! Там я кілька місяців перекладала програмне забезпечення, яке чилійська компанія планувала вивести на російськомовний ринок. Компанія на той ринок не вийшла, а я в Чилі залишилася.

– Чи важко та довго адаптовувалися до клімату та культури (особливо клімату)? До чого досі звикаєте?

– Клімат в Сантьяго мене в перший рік дуже здивував: я приїхала в січні, коли якраз було літо, сонце, спека понад 35ºC. Мені здавалося, так буде увесь рік. Аж раптом в травні стало холоднішати, і до серпня я вже встигла втомитися від столичної зими. Вона, хоч і значно тепліша, ніж наша - мінусові температури хіба вночі і дуже рідко та високо в горах – в умовах, коли в житлі немає опалення, навіть при 15ºC стає некомфортно. З тих пір намагаюся на чилійську зиму прилетіти в Україну або хоча б на пару тижнів в якесь тепле місце.

Здивувало й те, що в Чилі можна знайти практично всі інгредієнти для українських страв. Чомусь думалося, що в такій далекій країні доведеться страждати без борщу та вареників. Зараз, коли стало значно більше емігрантів з країн колишнього Союзу, можна знайти практично все.

Чилійці дуже приємна нація, мені серед них комфортно. Єдине, чого мені іноді не вистачає від нашого українського менталітету – це прямоти і відвертості. Вони полюбляють ходити навколо теми, ніколи зразу не скажуть, що їм не подобається чи що вони конкретно хочуть. Для чилійця відмовити комусь – це тортура. І коли ти не знаєш цих культурних кодів, буває важко зрозуміти, що ж насправді їм потрібно і як реагувати чи діяти на певні ситуації.

 

– Іспанська мова – це також Ваша професійна робота. Ви перекладачка та мама двох дітей. Як вдається поєднувати ці дві зайнятості?

– Оскільки я не є штатним перекладачем, поєднати роботу і дітей мені просто, адже мій розклад роботи залежить від мого власного планування. Як правило, я працюю до того, як прокинуться діти. Встаю я о 5й годині ранку, то до 9ї вже встигаю багато чого зробити. Хоч вовка і ноги годують, я іноді відмовляюся від певних робіт, якщо вже були якісь сімейні плани.

– Якими мовами володіють Ваші діти? Знаю, що віднедавна Ви перевели їх на домашню освіту, а ще вони додатково навчаються у міжнародній українські школі. Можна сказати, що ви створюєте найкращі умови для їхнього білінгвального розвитку?  

– Я з дітьми розмовляю переважно українською мовою. Чоловік – іспанською. Та й оточення у нас іспаномовне, але крім цих двох вони постійно чують ще й інші мови, зокрема, російську та англійську. В нас дуже багато друзів різних національностей, ми з чоловіком любимо запрошувати гостей і кудись виходити, то ж діти ростуть у безперервному контакті з іншими культурами.

Старший син в березні цього року мав уже йти у перший клас чилійської школи, але ми вирішили, що поки будемо навчати його самі. То ж написали заяву у Міністерсто освіти Чилі про таке наше бажання, отримали питання для екзаменів та підручники і тепер навчаємо сина самостійно. В Міжнародній українській школі навчання з вересня по травень, тому в цьому плані у нас все ще попереду.

– Питання мови. Ви ведете свій ютуб-канал іспанською. Про що він? Ви також є автором електронного підручника з російьскої мови Ruso Sin Fronteras. 7 років вели блог. Як задовго до переїзду вивчили мову?

– Якщо говорити саме про цей канал – він був створений ще тоді, коли я активно викладала російську мову. На ньому я опублікувала декілька відео з російської граматики для моїх студентів і більше його не розвивала, та й російську тепер вже не викладаю.

Рік тому запустила іспанською канал “Українська? – Легко!”, і виявилося, що існує велика кількість охочих вивчати нашу мову. Хтось вивчає мову, бо колись його діди чи батьки виїхали з України, хтось вивчає, бо збирається на навчання в Україну, в когось дружні чи романтичні стосунки з українцями, хтось просто любить вивчати мови. Ми активно спілкуємося і всіх запрошуємо до нашого клубу на Facebook.

Іспанську мову я вивчала в КНУ імені Тараса Шевченко, де навчалася на філологічному факультеті (зараз Інститут філології), на кафедрі української та російської мов як іноземних. Кілька років після закінчення університету працювала перекладачем в Києві, то ж на момент моєї першої поїздки в Чилі я вже вільно володіла іспанською мовою, що дуже допомогло моїй швидкій адаптації в цій країні.

Хтось вивчає мову, бо колись його діди чи батьки виїхали з України, хтось вивчає, бо збирається на навчання в Україну, в когось дружні чи романтичні стосунки з українцями, хтось просто любить вивчати мови.

– Чи спілкуєтеся з українськими сім’ями за місцем проживання? Чи велика українська громада там?

– Так, в нас є закрита група на Facebook, і хоча наша громада невелика – рахунок іде лише на сотні – чилійські українці досить активні і дружні. Ми регулярно організовуємо зустрічі, проводимо дитячі свята та культурні заходи, куди запрошуємо чилійців, аби познайомитися, допомогти один одному та показати, які ми, яка наша країна, як ми адаптуємося в іншій країні.

 

– Яким був Ваш останній візит до України?

– Оскільки працювати я можу з будь-якого місця планети, то зазвичай додому їжджу на 2-3 місяці влітку, поки в Чилі зима. Відвідую родину та друзів у різних куточках України, намагаюся побувати десь, де ще не була. Зараз це роблю з дітьми, і це так цікаво!