Віра - Українська Канада

gfdіпварпортоьльртипмасчми тимсчяівапми

 

– Віро, Ваш профіль у linkedin розповідає, що з 2003 року Ви поперемінно працювали в Україні, Італії, Франції та Канаді. Звідки Ви родом? І яка причина таких частих змін місця  проживання? 

– Я народилась в Києві і більшу частину життя прожила саме там. Коли я була маленькою, ми тимчасово переїхали в східну Німеччину, тоді ще ДДР. Іноді я кажу, що в мене два рідних міста - Київ і Дрезден. Повернулись ми в Україну вже на початку 90х - це були важкі для моєї сім”ї часи. На початку 2000х я закінчила бакалаврат в Києво-Могилянській Академії і отримала стипендію для навчання в США, здобула там диплом магістра, знову повернулась в Україну, працювала, робила кар”єру і раптом подумала, чому б знову не повчитись, вже в Європі. Якщо казати про причини, мабуть головна причина - моє небажання бути все життя прив”язаною до одного місця. Я завжди шукала можливості побачити і спробувати щось нове: пожити в новому місці, вивчити нову мову, змінити професію.

– Ви вільно володієте 5-ма мовами. Однак, яким емоційно був для Вас перший виїзд за кордон на тривалий час? Яка з чотирьох культур здивувала Вас найбільше? У які чудернацькі буденні ситуації Ви потрапляли зважаючи на не-знання культурних деталей (до прикладу, «американський» візит в гості без запрошення)? 

– Я дуже добре пам’ятаю свій перший самостійний виїзд за кордон, коли я готувалась до дворічного перебування в Штатах. Мені було дуже, дуже страшно. Я не могла собі уявити, що там, за океаном, є якесь життя, є люди і хтось мене чекає. Насправді, ніхто мене там не чекав, принаймні спочатку :) Щодо чудернацьких ситуацій, я в них потрапляла частіше не через незнання місцевих реалій, а через власні стереотипи. США - то був суцільний культурний шок! Я ж потрапила не в якийсь кіношний Нью-Йорк, або космополітичний Бостон, а в Алабаму. Про існування Алабами я на той час знала з улюбленої книжки Вбити пересмішника і з фільму Форест Гамп - і це аніскільки мені не допомогло :)) Наприклад, я не була готова до мовного бар’єру. Мені здавалось, що я добре володію англійською, але я зовсім не розуміла, коли до мене звертались місцеві! Там була така суміш сленгу і південного акценту… До речі, ця ситуація повторилась через багато років у Франції. Це щодо вільного володіння мовами - можна досконало знати граматику і мати великий запас слів, але все одно не розуміти, що тобі говорять.

Щодо того, яка з культур здивувала мене найбільше, я думаю, що з культурами, як з людьми, - з деякими співпадаєш темпераментами, до них легше пристосуватись, “знайти спільну мову”, а деякі, як не пристосовуйся, залишаються тобі чужими. Мені досить легко було адаптуватись в Німеччині і в Канаді, в США і у Франції знадобилось більше часу і зусиль, а ось Італія так і лишилась для мене чужою і дивною країною.

fdhsdh

– Нещодавно Ви святкували день народження Вашої донечки. Яким є її мовне середовище? Чи практикуєте додаткові мови, окрім двох державних – англійську і французьку? Як Ви, як філолог, розвиваєте малятко? Чи практикуєте українську вдома?

– По-перше, я б хотіла уточнити, що я не філолог :) По-друге, якщо чесно, в мене немає якогось комплексного бачення щодо розвитку дитини. Я, звичайно, цікавлюся цією темою, читаю статті, які мені трапляються, але не намагаюсь слідувати якимось методикам і не ставлю собі цілей. Я навчилась читати в чотири роки - моя мама жартує (а може не жартує?), що їй так набридло читати мені вголос, що вона почала мене вчити якомога раніше. Зараз моя донечка росте серед купи книжок різними мовами, в різномовному оточенні, і я сподіваюсь, що це якось позитивно на неї вплине. Для мене не так вже й важливо, скількома мовами вона володітиме. Мені дуже хочеться, щоб вона ставилась з розумінням і з повагою до тих людей, чиєї мови і культури вона не знає, щоб вона не ділила світ на “своїх” і “чужих”. Я бачу, як зараз змінюється світ, і думаю, що їй це дуже знадобиться.

– Монреаль, штат Квебек – це франкомовне місто. Чи підтримуєте Ви зв'язок з інших представниками української громади поруч? Чи хотіли б?      

– Монреаль, в принципі, багатомовне і дуже космополітичне місто. Я завжди дивуюсь, як гармонічного тут співіснують різні культури. Вони не змішуються, не асимілюються, але й не ізолюються. Мені подобається, що в Канаді не треба відмовлятись від свого культурного спадку, аби стати канадцем.

Я кілька разів намагалась долучитись до життя української спільноти в Монреалі: ходила до церкви, на український фестиваль, на пікет до російського консульства :), але не підтримую постійний зв’язок з діаспорою. Тут справа не тільки в браку часу і відстанях. Я - страшенний інтроверт. Знаєте, на кожній вечірці буває такий момент, коли всі розбиваються на маленькі групи і щось там обговорюють, або жартують, і посередині кімнати лишається одна людина, яка ніяк не може приткнутися до жодного кола співрозмовників. Ось я - ця людина. Мені дуже важко зробити перший крок і сказати “ось, я новенька, візьміть мене до себе”. Але я не можу сказати, що я страждаю від самотності :)

 

– Звичне для моїх інтерв’ю запитання про удосконалення мови для Вас не актуальне ☺. Скажіть, скільки зусиль/часу/ресурсів Ви вклали, щоб володіти 5 (!) мовами ВІЛЬНО? Чи реалістично це для будь-кого іншого?

– Насправді, я ніколи не вивчала мови суто для задоволення. Я просто потрапляла в ситуації, коли мені конче потрібно було спілкуватись певною мовою. Тому моя відповідь проста: якщо вам потрібна мова, ви її вивчите. Ще зізнаюсь, що я не дуже люблю підручники і словники і взагалі “теоретичну” стадію вивчення мови. Я намагаюсь знайти можливості спілкування, навіть коли ще зовсім погано володію мовою, і ще дуже люблю читати різними мовами.

– Ви вже 6 років в Канаді. В 2013 року Ви разом Еліною Еліс (Великобританія) заснували проект http://www.fairiesandco.com/, який сьогодні набуває нового розвитку. Раніше я читала Ваші російськомовні твори на вашій сторінці жж, а також  переклади для TEDx. Чим займаєтеся сьогодні? Як довелося змінити фах/робочий графік з народженням дитини?

– В Канаді я живу лише три роки, до того жила у Франції. Так склалось, що у Франції я не могла знайти роботу за фахом і вперше в житті працювала просто, аби заробити гроші. Я жила в дуже маленькому містечку, не мала друзів (крім віртуальних) і помирала від нудьги на роботі. Але в той самий час я почала писати казки і займатись іншими творчими проектами.

Коли я переїхала до Канади, я майже відразу знайшла роботу за фахом і зараз працюю спеціалістом з інтеграції мігрантів в великій громадській організації. Перший рік після народження Елізи я взагалі забула і про професію і про творчість - я дуже довго чекала на те, щоб стати мамою і ніким іншим на той час бути не хотіла. Коли донці виповнився рік, я повернулась на роботу, певний час звикала до ролі працюючої мами (мені в цьому дуже допомогли колеги і взагалі в Канаді чудова система підтримки молодих батьків). Зараз я намагаюсь повернутись хоча б до улюблених творчих проектів: потрохи пишу для Fairies & Co, дописую казки і дитячу повість, слухаю курси на Coursera. Мені б хотілось зробити набагато більше: новий особистий блог, нові книжки, знову перекладати для TED, повчитись фотографії - поки що на все не вистачає часу, але колись я його знайду :)

 

– Яким був Ваш останній візит до України?

– На жаль, я не була в Україні вже 9 років. Коли я їхала з України, я не думала, що це буде "назавжди", або так надовго, але так сталось. Колись я обов’язково приїду.